Криза не в економіці, криза – в головах
Дата публикации: 2019-04-16

 

Що таке «криза»? Грецькою мовою це слово означає «вихід», «закінчення». Це той період буття людини та спільноти людей, коли закінчується, вичерпується певний етап розвитку. Коли час змінювати мислення – розширювати, поглиблювати свою свідомість. Кризу можна порівняти зі старими черевиками, які починають тиснути. Якщо людина орієнтується у тому, що відбувається, то вона просто скидає старі черевики та купує собі нові, на розмір більші. Причому на розмір, не на два, інакше так само не зможе ходити – натиратиме мозолі. (Насправді краще скинути «черевики» зовсім, але це – для просвітлених, для досконалих...) Це якщо вона розуміє, що відбувається... А якщо ні – то продовжує ходити в старих, міряється залити власний біль алкоголем, іншими «знеболюючими»... Однак на ранок прокидається – а проблема усе та сама. І знову треба вбивати ноги в дошкульні колодки, а на додачу ще й голова розколюється. І проклинає людина себе, чоботаря, що пошив ці кляті черевики, крамарчука, що продав їх, увесь світ, долю свою... На жаль, суспільство сьогодні дійсно не розуміє, що діється, як і сказано: «погине народ Мій за те, що не має знання».

Криза – це наслідок неправильного мислення. За аналогією з булгаковським професором Преображенським, криза не в економіці, криза – в головах. В нашому суспільстві абсолютно невірно розставлені життєві орієнтири, і час уже говорити про це, якщо не кричати. Ми все перевернули з ніг на голову. Ми воюємо зі СНІДом не проповіддю моралі, а поширенням презервативів. Боремося з пияцтвом не пропагандою тверезості, а рекламою сертифікованої горілки. Змагаємося з наркоманією не популяризацією здорового способу життя, а роздачею одноразових шприців. Лікуємо не хворого, а хворобу, точніше її симптоми. Звинувачуємо у голодоморі не самих себе, не наш відступ від Бога, від духовності (згадаймо лишень танці довкола вогнищ з ікон, нищення церков та вистеляння іконостасами підлог у сільрадах), а рябого вусатого дядька, що спустився з кавказьких гір... Воістину, країна кривих дзеркал! Тому-то Господь і посилає нам кризу, аби ми відмовились від утробно-споживацької психології на користь психології духовності. Духовність же – це не фольклор, не традиції і не церковна архітектура, а перевага духовних інтересів над матеріальними.

Ми покликані задатись питанням: «Звідки я, для чого живу, і що зі мною буде?» – ось визначальне. «Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де-то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі... Та вони відказали: Не підемо!..» – читаємо в книзі пророка Єремії. Гонитва за рекламно-телевізійним ідеалом: «квартири, машини, і гроші, гроші, гроші!..» й привела споживацьке суспільство до новітньої кризи. Ми споживаємо набагато більше, аніж нам це справді потрібно. Ми купуємо речі не тому, що вони на ділі необхідні, а в гонитві за нав’язаною нам модою, про людське око. «Цього вже ніхто не носить – викидаймо; це вже не модно – виносьмо; на цьому вже ніхто не їздить – замінюймо...» Уявіть собі, що вас відряджають на безлюдний острів, і складіть мислений реєстр речей, які вам реально потрібні. Виявиться, що 70% того, що ми використовуємо, можемо сміливо залишити вдома.
Ми виробляємо одноразовий, штампований продукт, і вже забули про речі, які переходять із покоління в покоління, – про годинник, який передається від батька синові. Одноразовий посуд, одноразовий одяг, одноразова дійсність... Якась тотальна демоверсія життя! І це – неправильно.
Ми виснажуємо землю, споживаючи більше енергії, витрачаючи більше природних ресурсів, аніж нам потрібно, забуваючи апокаліптичне: «та гнів Твій прийшов, і час настав знищити тих, хто нищить землю...» Тож маємо визнати, що саме сучасне суспільство з його психологією споживацтва й породило означену кризу. Маємо пророцтво: «Господь каже так: Ось цим разом Я кину мешканців цієї землі, мов із пращі, і притисну їх так, щоб пізнання знайшли...» Бог допускає нам скорботи, по-перше, як плату за наші гріхи (гріх є беззаконня, себто порушення духовних законів світобудови – законів розвитку, законів вдосконалення; тож скорбота необхідна, аби навернути нас на шлях істинний). По-друге, для стимулювання духовного вдосконалення, яке власне і являється сенсом буття людини. Коли людина порушує духовний закон, тоді вмикається певний механізм, покликаний наставити її на правильний шлях. Це як в комп’ютері: існує декотра, створена програмістом програма. Та раптом з’являється якийсь комп’ютерний вірус, що призводить до збою даної програми. Що відбувається далі? В комп’ютері встановлений відповідний антивірусний захист, який фіксує будь-який збій. І не просто фіксує, але й виконує відповідні дії. Які ж це дії? Пошкоджену програму доводиться або лікувати, або ж, якщо вона не піддається лікуванню, видаляти. Те саме відбувається й в інформативно-енергетичному полі всесвіту, в якому ми з вами живемо. Ушкоджений вірусом гріха «файл» або лікується, або ж – видаляється. Те ж маємо й у випадку з сучасною фінансово-економічною кризою. Вірус гордині й нелюбовності, пандемія насильства і користолюбства, моровиця надмірності та сласності вразили останню цивілізацію людей. Сьогодні перед нами постає питання-вибір: «чи пристаєте ви на лікування?» Чи готові розкритися перед небом у самозреченні та любові? Чи ладні змінити психологію, мислення своє з негативного на позитив? Чи згодні не жити, щоб їсти, але їсти, щоб жити (жити ж – щоб вдосконалюватись)?
Кличучи до духовного вдосконалення, дам практичну порад. Насправді все дуже просто. Сенс буття людини – духовне вдосконалення заради здобуття внутрішньої свободи. Шлях цього вдосконалення – очищення духовною силою, вселенською енергією добра, життя, любові, яку церква називає благодаттю. Здобувається ж благодать через правдиве смирення духа, душі й тіла.

(Олег Ведмеденко)

НАЗАД ДО СПИСКУ